|
|
Консультпункт
Насильство в сім'ї. Шляхи запобігання. Жорстоке поводження може мати вигляд насильства – будь-яких умисних дій фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім’ї по відношенню до іншого члена сім’ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім’ї як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров’ю ”( ст. 1 Закону України «Про попередження насильства в сім’ї»). За свідченням дітей, із жорстокістю вони вперше стикаються у власній родині. Жорстоке ставлення до дітей посилюється у ситуаціях алкоголізму або наркотизації батьків, у неповних і кризових сім’ях. Важливою ланкою у формуванні особистості має бути сім’я та родина, де, крім свідомого, цілеспрямованого виховання, на дитину впливають: внутрішньо сімейна атмосфера, статево-рольова поведінка батьків, яку несвідомо чи усвідомлено копіює дитина. Правильне виховання в сім’ї є одним зі шляхів протидії проявам насильства і жорстокості. Тож сім’я має бути притулком для душі, місцем переходу до стану розкутості, зняття психологічного напруження. ПОРАДИ БАТЬКАМ Домашнє насильство - це система поведінки, а не окремий випадок! Отже, перш ніж карати дитину «за щось», «для чогось», варто розуміти: · не можна примусити щось зрозуміти - треба підвести до розуміння того, як слід робити; · правильно виховати можна лише підвищенням рівня конкретної особистості, розвитком почуття її гідності, поваги до себе як до людини; · сім’я має бути простором без насильства, насильство породжує насильство, покарання призводить до покарання. Тому: · якщо є сумнів, карати чи не карати, - карати не слід; · неприпустимо карати і навіть погрожувати знаряддям покарання, завдавати болю та страху будь-якими іншими насильницькими діями ( крутити вуха, скубти) - це прояви садизму; · неприпустимо систематично погрожувати покаранням у будь-якій формі, навіть натяком, рухом або поглядом; · неприпустиме приниження гідності - дитина втрачає віру в себе, у власне «Я»; · неприпустимо дорікати дітям лише за те, що ви не в гуморі, засмучені, роздратовані з якихось своїх причин, хворі, і ваша власна врівноваженість поза контролем. Вади треба не викорінювати, а коригувати, перетворювати їх на чесноти! Дитина має право на особисті почуття, друзів, думки, секрети. Забезпечити їжею, одягом, навчити доглядати за собою, піклуватися про неї у разі хвороби обов’язок дорослих. Які люди, громадяни виростуть завтра з тих, кого б’ють сьогодні рідні батьки? Необхідно розірвати коло жорстокості й насильства, припинити ображати дітей. Щоб діти не тікали з дому, не шукали способу помститися, вкоротити собі віку - любіть їх. Любов - найкращий засіб виховання!
Перелік організацій та установ, служб підтримка постраждалих осіб, до яких слід звернутися у випадку домашнього насильства - До територіального органу поліції або за телефоном 02; - До центру соціальних служб для сімї, дітей та молоді; - До управління сімї та молоді районної, міської чи обласної держадміністрації; - До громадських організацій, які надають допомогу постраждалим від насильства; - До психолога, соціального педагога, вихователя тощо.; - До близької людини; - На телефони «Гарячих ліній». Безкоштовні телефонні «Гарячі лінії»: - Національна дитяча «гаряча лінія» Центру «Ла Страда-Україна» 0-800-500-333( з мобільного) Дзвінки на лінію безкоштовні, як зі стаціонарних телефонів по всій Україні, так і з мобільних операторів усіх мереж. Консультують компетентні у дитячих питаннях психологи, юристи та соціальні працівники. - Національна «гаряча лінія» з протидії домашньому насильству 116-123(цілодобово та безкоштовно з мобільного) 0-800-500-225 та 116-111 - Єдиний телефонний номер системи надання безоплатної правової допомоги - 0-800-213-103. Зателефонувавши за цим номером можна отримати такі послуги: {C}1. {C}Інформацію про гарячі телефонні лінії з питань надання соціальних послуг та захисту прав людини, та установи, які опікуються відповідними питаннями {C}2. {C}Безоплатну правову допомогу дітям, які перебувають у складних життєвих ситуаціях. {C}3. {C}Правові консультації. {C}4. {C}Зв’язатися з усіма центрами надання безоплатної вторинної допомоги , отримати інформацію про їх місцезнаходження , контактні номери телефонів, інші засоби зв’язку. Заповіді батьківства 1. Люби свою дитину! Радій її присутності біля тебе, приймай її такою, яка вона є, бо то твій паросток, твоє творіння. Не ображай і не принижуй її, не розхитуй її віри у себе, не завдавай болю несправедливою покарою. Не відмовляй й твоїй довірі, дай привід любити тебе. 2.Оберігай своє дитя! Захищай дитину від фізичних та душевних небезпек, навіть якщо доведеться жертвувати власними інтересами й ризикувати своїм життям. Не зважай ні на що, коли йдеться про твоє дитя, про твою дивну квітку, яку можуть знівечити. 3.Будь зі своєю дитиною! Стався до дитини з великою відповідальністю, їй потрібне таке домашнє вогнище, де сім’я дружна, де шанують і люблять людей похилого віку. Вона має жити у такій родині, де панують чесність, справедливість, скромність, гармонія у всьому. А не подружня зрада, заздрість, матеріальне збагачення у нечесний спосіб, досягнення тієї чи іншої вигоди. Дитина буде зразком вашої поведінки. 4.Грай зі своєю дитиною! Віддавай дитині стільки часу, скільки необхідно для її розвитку, менше зважай на свої власні інтереси, бо інтереси дитини водночас і твої. Багато розмовляй з нею, не відвертайся, коли вона про щось говорить і може, саме в ту мить дитина звіряється тобі найбільшими таємницями свого життя. Грай з нею так, як їй подобається, приймай серйозно її гру, світ її уяви. 5.Працюй зі своєю дитиною! Допомагай дитині, коли вона намагається взяти участь у якійсь справі (у квартирі, садибі, городі). Коли підросте, потроху залучай до праці з людьми і для людей. Не бійтеся, що вона втомиться, бо праця для неї з дорослими – то погляд у майбутнє. 6.Дозволь дитині набувати життєвого досвіду, нехай навіть не безболісного, але самостійного! Дитина визнає тільки такі враження, які пережила самостійно, а твій власний життєвий досвід (хоч як тобі прикро) часто-густо не важить для неї нічого. 7.Покажи дитині можливості й межі людської волі! Розкривай перед дитиною чудові можливості розвитку й самоутвердження людської особистості, відповідно до її особливостей та обдарованості. 8.Привчай дитину бути слухняною! 9.Чекай від дитини таких думок та оцінок, на які вона здатна на даному етапі свого розвитку і які може підказати їй власний досвід 10.Давай дитині змогу набувати такі враження, які полишатимуть вартісні спогади!
Що робити зі страхами?
Формування тих чи тих дитячих страхів здебільшого відбувається в родині. Та й допомогти дитині подолати їх насамперед мають батьки. Отже, Вам, шановні батьки, наводимо деякі рекомендації, як варто будувати свої взаємини з дітьми, які переживають різноманітні страхи. • Страхи — класичний симптом того, що у дитини велике внутрішнє напруження, що вона не справляється із життєвими та емоційними труднощами. Щоб допомогти дитині, щодня залишайте 3 — 5 хвилин на те, аби вона могла індивідуально поговорити з вами, поділитися своїм секретом, тривогою, попросити поради, допомоги. • Намагайтеся зрозуміти причину дитячого страху. • Ставтеся до дитини позитивно, наголошуйте на її позитивних, а не негативних якостях. • Звертайте увагу на тон, яким повідомляєте вимогу чи заборону — він має бути скоріше дружнім, пояснювальним, ніж таким, що примушує. • Не соромте дитину, якщо вона чогось боїться. • Навчіть дитину не боротися зі своїм страхом, а ставитися до нього по-іншому. • Перед сном грайтеся з дитиною у спокійні ігри, читайте їй добрі казки. • Давайте правдиву інформацію про явища, яких боїться дитина, скажімо, про землетрус, блискавку тощо. • Перед відвідуванням зоопарку радимо розповісти дитині, що там є не лише добрі, а й дикі та страшні звірі. Тоді агресивна реакція тигра навряд чи викличе у дитини переляк. • Надайте дитині реального захисника. Це може бути старший брат, а може бути великий плюшевий собака. • Зважайте на багатство дитячої уяви: тіні на стіні здаються маляті жахливими казковими персонажами. Увімкніть у темній кімнаті маленький нічничок або залиште двері у дитячу кімнату не щільно зачиненими. • Не варто за будь-яку ціну привчати маленьких дітей засинати наодинці. У жодному разі не виганяйте малюка, якщо він прийшов до вас уночі. • Страхи перед засинанням часто означають, що дитина несвідомо прагне тіснішого контакту з матір'ю. • Не допускайте насилля над дитиною, зокрема, коли її годуєте: не змушуйте, не відволікайте, не нав'язуйте, не підганяйте. • Поділіться з дитиною спогадами про свої власні дитячі страхи, як ви з ними боролися і перемогли. • Розширюйте коло людей, яким дитина співчуває, щиро співпереживає — тоді її увага переключиться зі співчуття собі на співчуття іншим, що зменшить страхи. • Не переглядайте фільми жахів, оскільки діти, на відміну від дорослих, ще не чітко розділяють мистецтво і реальність. Діти, особливо в напружені моменти, не пам'ятають, що це артисти і все відбувається не насправді. • Гуляйте з дитиною у парку чи гаю. Такі прогулянки, спостереження за сезонними змінами, багатством природних барв заспокоюють, урівноважують душевний стан дитини. • Спонукайте дитину до малювання фарбами, м'якими олівцями, фломастерами, крейдою та іншими пластичними матеріалами — це ефективний засіб для зняття напруження. Не обмежуйте дитячу уяву певною тематикою, зразками роботи дорослого, оскільки це стримує її. Якщо дитина довіряє паперу свої страхи, зображуючи їх, то можна продовжити роботу з малюнками, запропонувавши закреслити, стерти, вирізати те, що лякає, або перетворити малюнок на смішний, кумедний персонаж. • Якомога частіше хваліть свою дитину: підбадьорюйте, схвалюйте, позитивно сприймайте зроблене нею. • Відшуковуйте і плекайте у своїй дитині її позитивні якості. Вони обов'язково є у кожної дитини, але можуть бути прихованими від недостатньо уважних очей дорослого.
ТЕМПЕРАМЕНТ ВАШОЇ ДИТИНИ
Сангвінік – сильний, врівноважений, рухливий тип. Його нервова система відрізняється великою силою нервових процесів, їх рівновагою та значною рухливістю. Тому сангвінік людина швидка, легко пристосовується до мінливих умов життя. Його характеризує високий опір труднощам життя.
Холерик – сильний, неврівноважений тип із перевагою збудження. Відзначаючись сильною нервовою системою, він характеризується неврівноваженістю основних нервових процесів, переважанням просів збудження над процесами гальмування. Відрізняється великою життєвою енергією, але йому не вистачає самовладання; він запальний та нестриманий.
Флегматик – сильний, врівноважений, інертний тип. Будучи, з точки зору рухливості, протилежністю сангвініку, флегматик реагує спокійно та повільно, не схильний до змін свого оточення, але подібно до сангвініка, добре опирається сильним та тривалим подразненням.
Меланхолік – слабкий тип. Представники цього типу нервової системи не можуть витримати сильні та тривалі подразники. Слабкими є процеси гальмування та збудження. Тому меланхоліки часто пасивні, загальмовані.
На що потрібно звернути увагу батькам сангвініків? Небезпека в тому, що діти-сангвініки намагаються займатись тільки легкою, приємною і цікавою для них діяльністю й уникати складного, неприємного, нецікавого. Тому необхідно з раннього віку виробляти у них стійкий інтерес, терпіння, цілеспрямованість, звичку сумлінно виконувати і завжди завершувати розпочату справу. Батьки повинні слідкувати за тим, щоб компромісність, оптимізм, життєрадісність сангвініка за неправильного виховання не стали джерелом таких негативних рис характеру як легковажність, непостійність та егоїзм. Поради батькам холерика. Найбільше тривог і неприємностей завдають холерики. Їхня невтомність, енергійність, схильність до ризику, впертість, задерикуватість, нетерплячість і висока конфліктність стають причиною бійок з однолітками, травм та ін.. Холерика важливо виховувати добрим, співчутливим, турботливим, оскільки цей тип уже схильний до агресивності. Холерика потрібно вчити ввічливості, вмінню стримувати емоції, застосовуючи не стільки пояснення, як «програвання» з ним можливих ситуацій. Використовувати цікаві для дитини види діяльності, поступово формувати посидючість, наполегливість, ретельність і точність у виконанні завдань. Організовувати життя дитини так, щоб вона, по можливості, не перезбуджувалась. Застосування фізичних покарань, крику до холерика абсолютно не ефективні. Вони остаточно розхитують нервову систему дитини, у якої процеси збудження домінують над процесами гальмування. Відтак досягається ефект, протилежний бажаному. Якщо холерик неякісно виконав завдання, його не треба сварити, карати, а потрібно пояснити, чому так не можна, і вимагати повторного сумлінного виконання. Якщо така дитина когось образила, без покарань і нотацій навчіть її вибачитись, обговоріть, як наступного разу слід діяти в аналогічній ситуації. Які вимоги можна поставити перед батьками флегматиків? У наш час, можливо, найскладніше жити флегматикам. Шалені ритми сучасності для них незрозумілі й надзвичайно виснажливі. Саме діти-флегматики найбільше ризикують втратити свою індивідуальність в оточенні дорослих холериків і сангвініків. Дорослі позитивно реагують на вміння флегматиків тривалий час самостійно займатися якоюсь справою, не турбуючи дорослих, на не конфліктність, поступливість, розсудливість цих дітей. Варто ж дитині-флегматику розпочати діяльність (їсти, вдягатися), як дорослі з іншим темпераментом нерідко доходять до найвищої стадії роздратування. Звинувачення дитини-флегматика в некмітливості, постійні покарання за повільність можуть призвести до формування комплексу неповноцінності й навіть неврозів. Щоб дитина виросла ініціативною, дорослі мають вітати кожен вияв її самостійності, непомітно допомагати у складних справах, не дратуватися повільними темпами дитини. З флегматиками корисно грати в нетривалі за часом ігри, у яких необхідна швидкість і точність рухів, кмітливість. Флегматикам не притаманні бурхливі вияви почуттів, тому часто їх вважають байдужими. Насправді почуття цих дітей вирізняються глибиною і постійністю. Флегматики болісно переживають несправедливість, зазіхання на їх права, розлучення з близькими людьми. Вони стомлюються від тривалого спілкування, перебування у багатолюдних гамірних колективах, і втом ця має фізіологічну основу. Тому намагання усамітнитись своєрідна захисна реакція організму. Завдання дорослих полягає в тому, щоб допомогти флегматикам увійти в дитячий колектив, виявити себе в ньому як особистість, здобути авторитет, знайти друзів. Як виховувати меланхоліків? Успішне виховання меланхоліків потребує створення фактично оранжерейних умов. Головні особливості цих дітей: лякливість, нерішучість, бачення подій у темних тонах. Ці особистісні якості неможливо ліквідувати. Покарання, демонстрування дорослими постійного невдоволення тільки поглиблюють їх, розхитують надзвичайно чутливу нервову систему меланхоліків. Дорослі повинні виявляти співчуття і повне розуміння почуттів дитини. Меланхоліків швидко втомлює будь-яка діяльність, навіть легка і приємна. Як наслідок, меланхолік виконує кожну роботу приблизно вдвічі повільніше за сангвініка. Меланхоліка потрібно змалку навчати планувати свою діяльність, розумно розподіляти час і збалансувати добову і тижневу тривалість праці та відпочинку, інакше можливе нервове і фізичне виснаження організму дитини.
У ЧОМУ МУДРІСТЬ БАТЬКІВЬКОЇ ЛЮБОВІ?!!! Чи доводилось вам, шановні, замислюватись над тим, якi ми всі різні — не тільки зовні, а й за своєю поведінкою, думками - взагалі за ставленням до життя? Напевне, в цьому є свій сенс: розмаїття збагачує враження, життєвий досвід, робить нас цікавими одне одному і вкриває перспективу вибору відповідно до своїх уподобань. Але навіть i в розмаїтті завжди можна знайти щось подібне, те спільне, що нас об’єднує. Ось про таку схожість i несхожість у ставленні батьків до своїх дітей ми й поведемо розмову. Розпочнемо з елементарного — зі спостереження. Його об’єктом оберемо мам, які гуляють зі своїми синами й доньками на дитячому майданчику. Кожна спостережлива людина може швидко поділити їх на два типи: “Ти не забився? Тобі не боляче?” — розпачливо запитують перші, i „Нічого, до весілля заживе”, — оптимістично коментують другі, якщо дитина впала з гірки, гойдалки, забилася, придушила пальчик або що. І реакція дітей практично завжди відповідна : одні малята починають голосно та невтомно плакати, навіть якщо до запитання вони мирилися зі своєю „травмою” i хоробро терпіли біль; iншi „мужньо” піднімаються, тамуючи біль, повторюючи мамині слова та намагаючись не показати, що їм боляче, навіть посміятися із себе з того, що з ними сталося. Що це? Підвищена чутливість до болю в одних i не сприйняття його іншими? Прояв терплячості чи нетерплячості, бажання знайти винного, уникнути труднощів, неприємностей буденного життя? А може, щось інше? Щоб розібратися, поміркуймо над тим, що вже засвоїли ці дві групи малят. Перші зрозуміли таке: падати боляче, чим голосніше кричиш —тим більше співчуття викликаєш; завжди можна розраховувати на те, що тебе втішатимуть; можна вигідно використати становище потерпілого, звинуватити за свою невдачу когось або щось i завжди знайти собі підтримку в дорослих. Діти другої групи, які не зосереджуються на невдачах, не чекають щохвилини чиєїсь допомоги, навчаються на власних помилках безпечної поведінки, у них гартується сила волі, виробляються самостійність i наполегливість у досягненні поставленої мети, ставлення до життя оптимістичне. Джерелом цього досвіду i намагань є батьківська (материнська) позиція. Проблема в тому, що батьки першого типу кидаються на допомогу, виходячи, насамперед, з власної потреби завжди бути потрібним, вони люблять „загоювати рани” i не хочуть замислюватися про те, що рано чи пізно їхнім чадам все одно обов’язково доведеться зіткнутися в реальному житті з набагато більшими проблемами та труднощами, а поряд може нікого не бути. Незагартованій дитині загрожує велика небезпека зламатися під тягарем сучасного життя. Проте не завжди виправданою є i позиція другої групи батаків. Адже спрощене ставлення до дитячих проблем може призвести до виникнення великої дистанції в стосунках. Дитина може втратити потребу у прихильності до близьких людей, її поведінка стає неконтрольованою, необережною, що може бути небезпечним, призвести до травмування. І хоч це крайнощі, їх треба передбачати у стосунках з дітьми. Отже, погодьмося: входження малої дитини в самостійне життя має бути доцільно організоване батьками без зайвої авторитарності, але й без надмірного потурання. Чи можна казати про те, що одні батьки люблять своїх дітей більше, а iншi — менше? Правильно, мабуть, було б сказати, що люблять вони по-різному. І в цю любов кожен вкладає своє розуміння щастя, гідного життя, свій власний життєвий досвід та нереалізовані мрії. Більше того, внутрішня потреба батьків мати й любити дитину, бажання виростити її здоровою та щасливою часто перебуває у суперечності з зовнішніми об’єктивними причинами: незнанням та невмінням це робити, з несприятливими умовами реалізації цих прагнень та із нездатністю подолати стереотипне мислення про те, що виховання дитини — приватна справа: моя, мовляв, дитина — як хочу, так і виховую. Цікаво, що батьки виховують своїх чад здебільшого так, як виховували у дитинстві їх самих. І не втомлюються при цьому дивуватися, що ефект часто виявляється протилежним бажаному, тому якого свого часу досягли їхні батьки. А причина в тому, що немає однакових батьків, як немає однакових дітей. Кожна особистість неповторна й самоцінна, i до кожної бажано шукати свій підхід. У питаннях виховання варто виходити саме з такого розуміння інших та з інтересів дитини, які не слід обмежувати сьогоднішнім днем. Важливо бачити велику життєву перспективу, дбати про те, щоб дитина навчилася жити у гармонії з довкіллям. Отже, батьки повинні не тільки любити своїх дітей, а й давати їм право на свої помилки та самостійний вибір. Турбота про дітей зовсім не означає, що їх треба захищати від будь - яких самостійних кроків. Безперечно, доки дітлахи малі, треба бути максимально уважними до них, щоб забезпечити їх усім необхідним для життя. Адже кожна проблема, яка виникає в житті маленької дитини, — це, насамперед, проблема її батьків. І якщо не забезпечити дитині все потрібне для нормального самопочуття (тобто раціональне та вчасне харчування, належні санiтарно-гiгiєнiчнi умови, доцільний режим дня тощо), вона просто може не вижити. Однак у міру того, як дитина росте, — починаючи десь із дев’яти місяців, з найперших спроб вибору, батьки мають постійно й непомітно для маляти надавати йому право самому долати труднощі, які постають перед ним. Від самостійного подолання фізичних перешкод діти поступово і природно переходитимуть до самостійного, адекватного та доцільного прийняття рішень, до вiдповiдальностi за себе й свої вчинки. Отже, любов батьків та їхні ставлення до дитини, зрештою, визначають те, як останні справлятимуться з більшістю своїх проблем. Батьківська любов має бути мудрою.
ПАМ’ЯТКА ДЛЯ БАТЬКIВ:
* не поспішайте задовольняти бажання дитини; * не намагайтеся виконувати за сина чи доньку будь-яку справу; * давайте дитині постійні доручення. Стежте за їх виконанням; * не виконуйте за дитину те, що їй доручено без поважної причини (такою причиною може бути хвороба); * навчіться вислуховувати свою дитину, бути терплячими: не поспішайте закінчити за неї фрази, не перебивайте, но підганяйте; * не нав’язуйте синові чи доньці свою думку чи волю: краще аргументовано доведіть, що так, як ви пропонуєте, буде краще; * привчайте дитину до аргументації своїх вчинків: пропонуйте їй щоразу замислюватися над тим, що вона хоче робити або що робить; * спонукайте дитину пізнавати довкілля; * створіть навколо маляти безпечні умови для його перебування та пізнання (закрийте розетки, заховайте сірники, приберіть скло, яким можна порізатися, тощо); * пояснюйте дитині зрозумілою мовою, але без сюсюкання та зайвого спрощення, призначення та корисність різних речей, правила користування ними); * вчасно привчайте дитину до самообслуговування; щоб не викликати протидії вашим домаганням, придумуйте ігрові форми, зацікавлюйте, заохочуйте гарними словами, авансуйте її зусилля; * з найменшого вiку привчайте дитину шанувати й любити своїх батьків, дідусів i бабусь, братиків чи сестричок: не допускайте її самоствердження за рахунок інших; * пам’ятайте : прикладом для дитини насамперед є її батьки; * поважайте свою дитину, не принижуйте її гідність брутальними словами, глузуванням з її незграбності та невмiлостi, фізичними покараннями; * любіть дітей не сліпою, а мудрою любов’ю, яка допоможе їм вирости гарними людьми, вдячними вам i здатними до самореалізації в різних життєвих умовах.
|
